Перейти к мобильной версии
Материнство это работа

Наталія Гербеда-Вілсон: «Це колонізаторська неповага»

Поделиться в сети
  • facebook
  • ВКонтакте
  • LiveJournal
  • Одноклассники
Фото Наталии Гербеды-Вилсон
Фото Наталии Гербеды-Вилсон

Перекладачка на російську мову книги «Мистецтво грудного вигодовування» Наталія Гербеда-Вілсон розповіла Вікторії Лебедь про сьогоднішні проблеми у міжнародній організації «Ла Лече Ліга» (ЛЛЛ), що була створена для підтримки жінок-годувальниць 60 років тому.

— Наталія, як давно Ви в "Ла Лече Лізі"?
— Найперше знайомство з “Ла Лече Лігою” відбулося в далекому 1998, коли протягом одного лише грудня я потрапила аж на три зустрічі! Мені так сподобалося, що коли я переїхала до США назовсім, то за чотири місяці стала лідером у 2000 році. Цьогоріч я відзначила 15-ту річницю в організації.

— Ви ж вели дуже активну роботу як лідер ЛЛЛ?
— Так, 15 років дуже різнобічної бурхливої роботи, від особистої допомоги мамам до поширення моделі “Допомога від матері до матері”, як у “ЛЛЛ”, в країнах колишнього СРСР, а також все, що поміж цим.

— Це була волонтерська робота чи оплачувана?
— На сто відсотків волонтерська. Якщо хтось щось і оплачував, то це швидше я платила зі своєї кишені. Лідери ЛЛЛ платять членські внески. Останнім часом це було близько 60 доларів на рік. Плюс оплата додаткового навчання. Не кажучи вже про оплату пересилки книг у Росію та Україну, підтримку веб-сайту та інші видатки, які виникають під час звичайної роботи організації.

— П’ятнадцять років активної роботи — і тепер у Вас відкликали акредитацію.
— Так, увечері 14 грудня я відкрила лист, датований 8 грудня. З цього дня я не є представником “Ла Лече Ліги”

— Чи були якісь пояснення, чому це відбулося?
— Офіційне пояснення таке: моя поведінка призвела до конфлікту і я зганьбила організацію. Це загальні фрази, за якими стоять мої публічні виступи після того, як російські представники “Ла Лече Ліга” у абсолютно варварський спосіб примушували українку писати по-російськи в групі для навчання лідерів, а міжнародне відділення ЛЛЛ відмовилося щось робити з цього приводу, що призвело до того, що ЛЛЛ Україна зникла, усі до єдиного лідери ЛЛЛ пішли після такого несправедливого до них ставлення. У ЛЛЛ є правило: не говорити поганого про організацію привселюдно. Я не стала мовчати, коли на людей напали. Саме за це мене і “звільнили”.

— Ви могли передбачити таку реакцію від організації чи цей лист був для Вас несподіванкою?
— Я чекала на цей крок. Він не був несподіваним для мене. Мені почали погрожувати ще всередині року. Восени був дзвінок, який я назвала “дружня погроза”. Мені пропонували піти самій. Я відмовилася, оскільки вважаю, що діяла не лише за правилами організації, а й за правилами суспільства, в якому живу. Якщо адміністрація всередині організації покриває та заохочує дискримінацію на національному або мовному ґрунті, цілком нормальна та звична практика — заявити про це публічно. У США є закони, які захищають так званих whistle-blowers від переслідувань та нападок всередині організації за розголос порушень. По суті справи, члени організації “ Ла Лече Ліга” помстилися мені за те, що я не стала мовчати, коли вони покрили дискримінацію і нападки на українського лідера за листа рідною мовою.

— "Ла Лече Ліга" покрила дискримінацію — як це було?
— Нападки почалися 26 січня і тривали декілька діб, тобто це не була випадкова недбалість. Коли інцидент трапився, лідер із Росії повністю підтримала нападників, і навіть більше того, сама сказала, що ігноруватиме листи українською мовою. Коли у мене та інших лідерів не вийшло пояснити  про правило ЛЛЛ “навчати кандидатів та надавати жінкам допомогу рідною мовою”, і що ми керуємося правилом не ігнорувати тих, кому не можемо допомогти або кого не розуміємо, а шукаємо, до кого перенаправити людину, щоб її зрозуміли і вона отримала відповідь на ті питання, що її цікавлять,  ми звернулися по допомогу до Європи. Йшов перший тиждень лютого 2015 року. Нам не відповіли. І через місяць акредитували одну жінку, яка була під питанням, а ще через пів місяця зробили представником одну із активних нападниць на українку. Коли ми почали протестувати, нас почали посилати по кафкіанському лабіринту адміністраторів, аж поки десь в кінці травня чи на початку червня нам нарешті не відповіли. Відповідь була наступна: “Нам сказали, що українка знає російську”. Сама із себе  відповідь суперечить усім правилам ЛЛЛ — питання не в тому, які мови ми знаємо, а в тому, якою мовою нам зручніше висловлювати думки. Далі представники ЛЛЛ в Європі сказали, що вони нічого не можуть зробити і вмили руки. 

— Як Ви вважаєте, реально вони нічого не могли зробити?
— Я вважаю, що можна було зробити багато чого. Cам із себе інцидент хоча й жахливий, але поширений і не дуже складний. Це рядовий випадок, із яким лідери ЛЛЛ зустрічаються доволі часто. Хтось щось говорить не зі зла, а через незнання. Перша відповідь лідерів — зрозуміти, що відчуває той, хто говорить щось “непристойне”. Це дає можливість розібратися в тому, що саме рухає нашими думками, словами, діями. Другий крок — просвіта, надання інформації на потрібну тему. Найчастіше такі ляпи у нас трапляються про годування грудьми, але ситуація із упередженням щодо якоїсь групи людей нічим не відрізняється. Ось ці два перших кроки були вжиті Мариною Копиловою, а потім і мною. І вони провалилися з декількох причин, зокрема зумовлених війною, що триває між Росією та Україною. Спроби пояснити, що українка має повне право писати рідною мовою, вдарили рикошетом в першу чергу по Марині, а потім уже й по мені. Нападки перекинулися з українського лідера на Марину, а потім — і на мене. В цій історії пікантним є той факт, що престижні західні мови, як от англійська або німецька не викликали у нападників негативних почуттів. “Хлопчиком для биття” стала саме українська.  Коли ми сказали, що наші стандартні роз’яснення, як ми працюємо і чому, не спрацювали і попросили допомоги у Європі, вони могли зробити багато чого прямо у лютому. По-перше, вони могли продовжити навчання майбутніх літерів, які брали участь у нападі на українку. По-друге, вони могли пояснити російським лідерам, що в таких випадках кандидати в лідери потребують додаткового навчання, а не швидкого проштовхування у лідери. Це питання пріоритетів, розуміння того, хто такі лідери, як працює ЛЛЛ і чому це важливо для мам, з якими ми маємо справу.  Трагедія не в тому, що трапився жахливий інцидент. Трагедія полягає в тім, що 99% російських лідерів промовчали, а 100% адміністраторів ЛЛЛ вважають, що нічого не трапилося. Далі ситуація  розвивалася ще стрімкіше. Чим довше триває конфлікт, тим тяжче його залагодити. Якщо спочатку ще можна було обійтися вибаченнями та навчанням, то зараз вже потрібні набагато серйозніші кроки зі сторони всієї організації, щоб виправити цю ганебну ситуацію з ЛЛЛ Росія. 

— Чи могли ви чекати на таке, коли вступали в ЛЛЛ 15 років тому? Я маю на увазі дії адміністрації.
— Цілком і абсолютно ні.  Коли я приєдналася до організації, однією із привабливих рис було саме мирне співіснування різних людей. До нас на зустрічі приходили мами, які годували дітей сумішшю із пляшок, і для мене це було показником доброзичливої атмосфери, де є місце всім. У моєму штаті я ніколи не бачила такого ставлення, з яким я зіткнулася зараз. По-перше, коли в тебе були запитання або проблеми, ніхто не кидався тобі щось доводити. Не було готових відповідей. Тебе завжди розпитували про те, що тебе турбує, де проблема, чому тобі це здається проблемою, і лише потому   ішли відповіді та роз’яснення. Те, з чим я зіткнулася зараз, це не та організація, до якої я вступала і чиї інтереси просувала в Україні та Росії. Я зіткнулася з глухотою, турботою про престиж та репутацію ЛЛЛ. Сподівання, надії та переживання лідера в Україні та майбутніх лідерів в Україні взагалі не бралися до уваги. Не можу сказати, що “Ла Лече Ліга” якось особливо би дбала про ЛЛЛ Росія. Якби їм були дорогі інтереси жінок в Росії та і сама ЛЛЛ Росія, вони б звернули більше уваги на наші проблеми. Невелике розслідування показало, що за останні роки в ЛЛЛ відбулися якісь зміни не на краще. Я знайшла два листи матерів-засновниць організації, які вони написали, коли йшли з ЛЛЛ. Схоже, в ЛЛЛ настав момент, коли там не слухають і не чують навіть тих, хто заснував цю, колись прекрасну, організацію. Хоча, з іншого боку, проблема ігнорування інтересів “меншинств” в ЛЛЛ завжди була. ЛЛЛ часто критикували, що вона служить інтересам середнього білого класу в США і не враховує інтереси інших груп населення. Я думаю, те, що зараз трапилося — подвійна проблема. З одного боку — неповага росіян по відношенню до українців, з іншого — неповага до украінців та росіян зі сторони ЛЛЛ Європа. Я недавно дізналася, що ЛЛЛ Європа стала завалювати Росію плюшками внаслідок цього конфлікту — почали вчити росіянок навикам спілкування. Англійською!!! Спілкування — це щось настільки інтимне, особисте, і дуже глибоко культурне, що мені складно уявити, як можна навчити по-англійськи так, щоб це не перетворилося зрештою на моторошну потвору російською. Оце, власне, і є ця сама колонізаторська неповага. Мало того, що група ЛЛЛ в Росії називається англійською, Твітер рябить іноземними словами та гаслами, так ще й спілкування буде із присмаком іноземності. Для мене, як для російської людини, такі способи допомоги російським жінкам, коли відсутня базова повага до російської мови та культури, є глибоко сумнівними.

— Як ви думаєте, чи варто воювати з нинішньою адміністрацією ЛЛЛ за зміни в організації, чи тут уже нічого не вдієш? 
— Я проти воєн, войовничості і битв взагалі. Я думаю, що варто говорити про те, що відбулося з ЛЛЛ Україна, що трапилося з ЛЛЛ Росія. Що буде робити організація — це їхня справа. Я думаю, що ЛЛЛ — це те, ким є її представники. На теперішньому етапі ми бачимо, що її представники — глухі, черстві люди, які вдарили у спину жінкам у країні, де триває війна. Це ЛЛЛ сьогодні. Сьогодні в ЛЛЛ на вас можуть напасти за що завгодно — за не ту мову, за не той спосіб життя, за не ту орієнтацію, релігію або походження не з тієї країни.  Можливо, завтра туди прийдуть інші люди, і ЛЛЛ зміниться.   

—  Якщо мислити розсудливо, саме собою ім’я “Ла Лече Ліга” не є широко відомим в Росії — в основному, завдяки спільноті “Лялечка” та книзі “Мистецтво грудного вигодовування”.  Як вам здається, ми самі можемо зробити щось для себе та інших жінок-годувальниць, не намагаючися опиратися на ЛЛЛ?
— Абсолютно і однозначно так! Я не вірю в допомогу зі сторони, що прийде хтось інший і нам допоможе. Порятунок тих, хто тоне — справа рук самих потопельників. Сподівання на інших, як правило, ніколи не виправдовуються. Взагалі, задум ЛЛЛ був таким, що кожна місцева організація досить унікальна. Це не клони Америки, оскільки американки придумали щось, що працювало для них, в їхній країні. Вони придумали кістяк ідей і дуже узагальнених правил, які доволі непогано працюють скрізь у світі, при цьому в кожній країні своя ЛЛЛ, свої історії, свій досвід. На даному етапі те, що вийшло в Росії — не ЛЛЛ. На превеликий жаль. Чи можна це виправити? Можливо, але я маю сумніви, що це трапиться із теперішніми керманичами. В Росії є й інші організації, однак це не материнські групи взаємної підтримки, які стоять на варті інтересів матерів. Нинішні групи захищають швидше інтереси професійних консультантів. Ось це глибоко непокоїть. Окрім цього йде потужна неоколонізаторська хвиля медикалізації грудного вигодовування із США , і практично всі російські годувальні організації повністю обплетені цією павутиною. Щось своє, щось, що зберігає свій материнський досвід — прекрасна ідея! І не таке, що служить пасивним приймачем ідей із західних країн, а активний та рівноправний учасник інформаційного обміну. Зараз цього немає і поки що не намічається. Можливо, воно з’явиться у майбутньому. 

 

Ганна Типусяк, перекладачка інтерв’ю на українську: «Цей конфлікт я спостерігала від самого початку, коли Наталія на своїй сторінці в жж розповіла про нападки на українку, не називаючи, до речі, організацію, де це трапилося (це я до того, що вона явно не мала на меті зганьбити організацію — інакше відразу б говорила, де саме це відбувається — а хотіла привернути до цього увагу тих людей, що мали безпосередній доступ до ситуації та вплив на неї). Те, що це була ЛЛЛ я дізналася значно пізніше і це був шок для мене. ЛЛЛ для мене була, на рівні з Лялечкою, місцем, де я могла розраховувати на допомогу, почуваючи при цьому себе в безпеці. Я сама, хоча не є лідером чи кандидатом ЛЛЛ часто направляла мам, що питали моєї поради щодо гв на їхній сайт. Тепер, на жаль, я не можу довіряти людям, що входять в цю організацію. Коли незаслужено ображають людину, що намагається допомогти вирішити конфлікт — хочеться якось її підтримати. Я роблю це в спосіб, який вмію. Також я вважаю це жестом підтримки усіх лідерів ЛЛЛ Україна. Хтось із них допоміг мені свого часу із ГВ, когось я просто глибоко поважаю. Можливо, я колись могла б долучитися до їхньої команди — але тепер вже точно в якомусь іншому форматі.»

25-11-2015
Поделиться в сети
  • facebook
  • ВКонтакте
  • LiveJournal
  • Одноклассники

Комментариев пока нет, будьте первой.

Добавить комментарий

Чтобы оставить комментарий, войдите через профиль социальной сети